Опубліковано в ЛЮДИ ПОВИННІ ЗНАТИ

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ДОСВІД РИНКУ ЗЕМЛІ. ЧИ МОЖЛИВО ТАК У НАС НА БАТЬКІВЩИНІ?

Середа, 13 вересня 2017 16:30 Автор 

«Ті, хто обробляє землю – найцінніші громадяни. Найенергійніші, найнезалежніші, найблагонадійніші, і вони найміцнішими вузлами пов’язані зі своєю країною та її інтересами».
Томас Джефферсон, третій Президент Сполучених Штатів
Ці слова видатного філософа були справедливі для тогочасних Сполучених Штатів (маю надію, що не втратили актуальності й тепер), ці слова справедливі і для України в її історичному розвитку (і дай Боже, щоб це було і в майбутньому), адже попри індустріальний та науковий розвиток, коріння наше в землі.

Вивчення досвіду проведення земельних реформ у нашому минулому та в інших країнах, може підказати лише «що робити», чи точніше, враховуючи, не такий вже рідкісний, негативний досвід – «що не робити». Проте, це аж ніяк не дасть відповідь на питання, про бажаний оптимальний кінцевий результат. Про результат до якого ми хочемо прийти.
Говорячи про вільний обіг сільськогосподарських земель, треба розуміти що це питання не можна розглядати лише в одній економічній площині ефективності галузі економіки
Довгий час, фахівці, що сприймали економіку теоретико-механістичною, за незнайомими за совітських часів американськими книжками, намагалися нав'язати суспільству думку про необхідність, для подальшого «цивілізаційного розвитку», вільного ринку земель.
Проте, питання вільного обігу землі, має не тільки економічну складову, а й суспільно-політичну, яка часто є засадничою, визначальною, та робить ринок не таким вже «вільним», накладаючи певні обмеження. У Європі, сьогодні, ринок землі є невіднятною частиною економіки, але ґрунтується він на зваженому і чіткому законодавстві.

Якщо подивитися на шлях інших країн то ми побачимо, що фактично існує два шляхи: латиноамериканський – латифундистський, та європейський, що базується на родинних фермах. Інші моделі розвитку – то варіації першого, або другого шляху. Нам треба визначитись який кінцевий результат ми хочемо.
Європа для себе (мабуть, щоб по суті лишитися собою), пройшовши через довгі роки еволюції земельних відносин, обрала модель «родинної ферми». На сьогодні родинні ферми, це – 97% господарств агросектору ЄС.

Родинна ферма – основа європейського агровиробництва
На думку Рут Гассон – провідного дослідника Центру європейських сільськогосподарських досліджень (Ruth Gasson, Center for European Agricultural Studies), визначальними для поняття «родинна ферма» є наступне:

  • Власність поєднується з управлінським контролем в руках бізнес-керівників;
  • Відносини пов'язані з родинними зв'язками або шлюбом;
  • Члени сім'ї надають капітал для бізнесу;
  • Члени сім'ї беруть участь в роботі на фермі;
  • Право власності та управлінський контроль передаються поколіннями протягом часу;
  • Сім'я живе на фермі.

Резюмуючи можна сказати, що родинна ферма у нашому розумінні є своєрідним різновидом ТОВ (може неформальним, без утворення юридичної особи) де засновниками є виключно представники однієї родини. Головною відмінністю родинної ферми від селянського господарства є наявність можливих найманих працівників, у селянських домогосподарствах всі роботи (може за виключенням сезонних) виконуються виключно членами родини.
Виходячи з визначення ФАО (Food and Agriculture Organization – міжнародна організація в системі ООН), термін «родинна ферма», надалі використовується для позначення будь-якої ферми під управлінням сім'ї, де 50% або більше звичайної сільськогосподарської робочої сили був забезпечений членами родини. Тому однією з важливих характеристик сімейного фермерського господарства є використання сімейної праці та її обсяги. В середньому, в еквіваленті повної зайнятості уЄС-28 (об'єднання двадцяти восьми країн), 90% робочої сили представлено членами сім'ї, в тому числі 95% в нових країнах-членах (NMS) і 83% у ЄС-15, тобто «старих» країнах. Треба зауважити, що головний європейський статистичний орган – Євростат часто відслідковує та агрегує дані не щорічно, а в певні проміжки часу (через певну макроекономічну стабільність об'єкту спостереження), для агросектору такі дослідження проводяться, як правило раз на п'ять років.
Родинні ферми домінують в структурі сільського господарства ЄС з точки зору їх чисельності, їх внеску у зайнятість в агросекторі та в меншій мірі, у площі землі, що вони обробляють. Фактично сімейні ферми є своєрідною «базою» формування у минулому та існування сьогодні «середнього» класу не лише на селі, а й у державі загалом.

Регуляторна роль держави

Для переважної більшості, роль держави в агрополітиці Європи обмежується проведенням єдиної сільськогосподарської політики в рамках ЄС та виплат дотацій фермерам, проте вона ширша і спрямована на забезпечення нормального функціонування агросектору. Не в останню чергу це стосується і землекористування. Що б не викидати дотаційні гроші на вітер – фермер має вміти працювати на землі.
Так у Данії та Німеччини держава регулює купівлю та оренду землі, довіряючи це тільки кваліфікованим фермерам з урахуванням рівня підготовки та досвіду.
У Данії (де, мабуть, найбільш розвинене аграрне законодавство), орендар, так само як і покупець, повинен прожити в сільській місцевості не менше 8 років. Якщо ж розмір ферми буде перевищувати 30 га, то він повинен довести свою професійну кваліфікацію, мати досвід роботи в сільському господарстві та відповідну освіту.
У Швейцарії, Іспанії та Франції, Данії, Німеччини, Італії та Португалії земельним законодавством регулюється недопущення надмірної концентрації землі в одних руках або її дроблення тощо. У Данії закон встановлює верхню межу землекористування - своєї власної та орендованої – у 150 га сільгоспугідь. Винятки робляться лише в тому випадку, якщо фермер зможе довести, що внаслідок специфіки його виробництва йому потрібно більше землі та ніхто з навколишніх селян не протестуватиме проти цього.
У Німеччині підтримується постійний контроль за будь-якими змінами власності або оренди сільгоспугідь. Перехід прав на будь-які сільськогосподарські угіддя вимагає спеціального дозволу, Заборонено зайва концентрації землі (максимально від 400 до 500 га). Що стосується оренди землі, то на неї поширюються ті ж обмеження, що і на купівлю. В Угорщині діють подібні обмеження: 300 га у власності та 2 тис. га оренди.
У більшості країн юридичні особи не мають право на купівлю сільськогосподарських угідь, так само як вони не мають права і на оренду. Це право надається тільки фізичним особам, які вже вели сільськогосподарське виробництво, мають відповідну кваліфікацію і беруть на себе зобов'язання безпосередньо займатися сільським господарством протягом тривалого часу.Купівля землі забороняється, якщо ця операція є засобом розміщення капіталу або ціна угоди з купівлі землі не відповідає її реальної вартості. В цілому законодавство забороняє вилучення сільськогосподарських земель на несільськогосподарські цілі.
У Швейцарії основне правило ринку землі – вона повинна належати тільки тому, хто її обробляє.

Фермерство у Європі – воно таке різне

Останні часи, з утворенням Об’єднаної Європи, ми звикли її розглядати, як щось ціле, проте, не зважаючи на історичну спільність розвитку фермерського сектора різних країн існують значні відмінності. Сильно варіюють розміри фермерських господарств, різна історія аграрних відносин пояснює регіональну специфіку проведення аграрної політики. Бельгія виділяється на тлі інших європейських, та й взагалі економічно розвинених країн тим, що в ній фермерам належить лише третина сільськогосподарських земель, а решту землі фермери орендують у приватних осіб (не фермерів) і сторонніх організацій. Різні масштаби застосування найманої праці у виконанні фермерських робіт.
У сільському господарстві об'єднаної Європи можна виділити два, протилежних, типи ферм: переважна більшість господарств використовують порівняно невелику площу, та невелику кількість ферм, які оброблюють досить значні (за європейськими, не українськими мірками) площі.
Трохи понад 80% всіх ферм у ЄС мали менше ніж 10 гектарів сільськогосподарських угідь, а загальна площа їх земель складала лише 12,2% від сукупної площі сільськогосподарських угідь. Лише 5,9% господарств в країнах ЄС обробляли ділянки 50 га або більше, на їхню частку припадало дві третини (66,6%) сільськогосподарської землі.
За європейськими мірками ферма, що має понад 50 га угідь – вважається великою.
В Україні, ферми, що мають більше ніж 50% угідь складають 57% від загалу і на них припадає 76% всіх площ (для сільськогосподарських підприємств, включаючи й ферми, ці цифри 51% і 80%).

Враховуючи значні відмінності між країнами у плані розміру земельних ділянок, було вирішено до «великих» відносити господарства, що входять до сукупності, на яку припадає 20% оброблюваних площ.
Загалом у ЄС менше ніж 1% господарств обробляють 20% сільськогосподарських угідь. На Мальті 20% сільськогосподарської землі припадає на ферми розміром більш як 5 га. Натомість у Словаччині, групу великих господарств, на яку припадає 20% загальних площ, складають ферми, що мають більше, ніж 2,7 тис. га угідь.Середній розмір «великих» ферм на Мальті – 7 га, а у Словаччині – 3 934 га.
У Болгарії, Чехії, Угорщини, Естонії та Словаччині, групу великих господарств, на яку припадає 20% площ складають господарства з площею понад 1000 га. Це пояснюється тим, що у в ряді нових держав-членів; структура сільськогосподарських угідь пов'язана з великих колективними господарствами, успадкованих від колишніх державних кооперативів. В Україні «великі», за цією класифікацією, агропідприємства мають у середньому понад 5 тис. га.

Небезпека мавпування та власний шлях/велосипед

Успіхи агросектору Європи свідчать, що ефективне сільське господарство може вестися як на приватній, так і на орендованій землі, а сільське господарство Ізраїлю – ще також і на державній. В Англії, країні з традиційним господарюванням на орендованій землі, перейшли переважно до системи фермер – власник землі, у Німеччині – навпаки, близько половини сільгоспугідь орендовані, у Франції та Бельгії – дві третини. Найбільш родючі землі Голландії – польдери – є державною власністю. І у всіх цих країнах досягнуто найвищого в світі рівня інтенсивності сільськогосподарського виробництва, не дивлячись на відмінності в формах земельної власності та землекористування. Справа в головному – в економічному механізмі та кліматі, який створював би умови для ефективного ведення сільського господарства.
Проте, враховуючи, що сьогодні в Україні існує велика кількість надвеликих агропідприємств, що працюють на орендованій землі, різкі зміни (на кшталт 18-20 років минулого сторіччя) неможливі без втрати економічного потенціалу.
Аналізуючи європейський досвід, ми бачимо, що:

  1. Розвиток фермерських господарств та сімейних ферм здійснюється найбільш ефективно в регіонах і країнах, в яких існує не тільки нормативно-правова підтримка, а й соціальна.
  2. У розвинених країнах ЄС саме фермерські господарства, в тому числі й сімейні, дозволяють не тільки ефективно здійснювати використання сільськогосподарських земель, а й вирішувати проблему зайнятості в сільськогосподарських районах, продовольчої безпеки країни.
  3. Країни колишнього соціалістичного табору, які примкнули до ЄС і зараз позначаються як нові країни-члени обрали для себе європейський шлях розвитку фермерських господарств з переважною перевагою сімейних.
    Україні потрібні зміни, але то дуже тривалий шлях. Саме реформування земельних відносин буде недостатнім, потрібно більш широке комплексне рішення. А чого прагнемо – ми знаємо! Маю надію.


Костянтин РЄПІН

Останні зміни Четвер, 14 вересня 2017 15:37
Прочитано 429 разів
Оцініть матеріал
(1 Голосувати)
Поділитися:
РЕДАКЦІЯ ПОРТАЛУ

"Макарів діловий"

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Будівельний Дворик

Будівельний дворик Макарів

Аптечний пункт Поліклініка

Техінвент Експерт

БТІ Техінвент Експерт

Останні Коментарі