Де я?
ГОЛОВНА > ЛЮДИ ПОВИННІ ЗНАТИ > Мандруємо Україною

Мандруємо Україною

На сьогодні туризм в Україні розвивається дуже активно. Це стало можливим у тому числі й завдяки активності різноманітних блогерів та туристів у соціальних мережах. Наприклад, медіапроєкт «Ukraїner, що розпочав свою роботу ще у 2016 році, допоміг відкрити нові локації на туристичній мапі нашої країни. А відео під назвою «What is Ukraine», що зняте блогером Назаром Дорошем і вийшло в квітні 2021 року, набрало 259 тисяч переглядів на Ютубі.
15 серпня відзначив свій ювілей – 20-річчя від дня створення – туристичний гурток «Дикобраз» при Макарівському центрі творчості дітей та юнацтва. За свою багаторічну історію декілька поколінь гуртківців встигли обходити і Карпати, й Крим, і Макарівський район. Я зустрілася із керівником гуртка Сергієм Ковальчуком, аби розпитати про діяльність гуртка, його вихованців та перспективи й проблеми розвитку туризму в Макарівській громаді.

  • Як виник «Дикобраз» і чому саме така назва гуртка?
  • Історія гуртка бере початок у 2001 році. Це було після того, як я закінчив Вінницький педагогічний університет за спеціальністю «вчитель географії та біології», а також пройшов курси та став інструктором зі спортивного туризму. Сталося так, що в Макарівський район я потрапив за направленням. Мені запропонували посаду в школах Копилова та Яблунівки. Як географ, я оцінив місцезнаходження обох сіл і вирішив обрати Копилів. Ми створили команду на базі школи й 3-4 роки ходили в походи й розвивалися там. Зараз тогочасним гуртківцям вже по 30 років, але вони й досі в туризмі. Так, колишній член гуртка Артем Малиновський навіть придбав за свій рахунок водні туристичні катамарани і сплавляється з ними. Пізніше мене запросили до Макарова, і я перебрався сюди, створивши команду вже тут. Чому «Дикобраз»? У Вінниці я був членом туристичного клубу з однойменною назвою. Розшифровується вона як «дикий образ життя», і до тварини дикобраза не має відношення (сміється). Адже туризм – це, по суті, життя у диких умовах.
  • Як ви плануєте свої туристичні маршрути?
  • За ці 20 років ми обходили дуже багато місць в Україні. Побували й в Карпатах, і у Криму. Шацькі озера, Подільські товтри, озера, печери – всього й не перелічиш. На тій же Говерлі я був 28 разів. Коли розробляю маршрут, то перш за все враховую пору року. Великі походи в Карпати, наприклад, організовую весною, також ми мандруємо влітку (двічі), восени на день туризму (27 вересня – прим.авт.), і взимку на Різдво.
    Далі треба зібрати групу. Раніше це було складно зробити, але останніх 5-7 років діти самі виявляють бажання відправитися в походи. Потім я детально, на листочку прописую кожен пункт маршруту, розпорядок дня, місця наших стоянок і так далі. При плануванні враховую бажання дітей – чомусь найчастіше всі хочуть саме на Говерлу (сміється). Ми беремо квитки на поїзд. Це теж треба зробити заздалегідь, аби вся група могла хоча б їхати в одному вагоні. Але при плануванні мені просто, адже я всі маршрути проходив не раз і не два. Та й на сьогодні є достатньо якісних карт, які допомагають зорієнтуватися.
    Щодо спорядження – треба мати свої спальники та коремати, а рюкзаки, коврики та палатки я по змозі даю дітям сам.
  • Які казуси траплялися під час походів?
  • Ой, насправді якісь пригоди трапляються у кожному поході (сміється). Наприклад, у поході, з якого ми нещодавно повернулися, сталося дві такі сильні грози, що я думав: зараз позносить і палатки, і нас разом з ними. Цього разу з дітьми було троє дорослих. Вони купили нову палатку за 8000 грн, з алюмінієвими дугами, котрим всі продавці дають пожиттєву гарантію. Так ось одна із цих дуг просто зламалася. Ще три палатки, де жили діти, теж прорвалися. І так ми під ливнем ремонтували палатки. Але діти справилися на «ура» – старші дівчата всю ніч співали, поки ми працювали. Так вони нас підбадьорювали й піднімали настрій.
  • А як вам працюється з дітьми? На що звертаєте увагу в першу чергу?
  • Я ставлюся до дітей, як до друзів – відкритий з ними, але при цьому все ж зберігаю субординацію та дисципліну. Бо якщо ти намагатимешся всіма силами бути вище дітей – вони з тобою займатися не будуть.
    Дітям як на заняттях, так і у поході треба забезпечити цікаве дозвілля. Тому я придумую різноманітні активності. Одна з таких має назву «Туристи мають талант». Кожна дитина має якимось чином проявити себе, а група виступає «суддями». Більшістю голосів обирається кращий, якому обіцяють торт у подарунок. Але цей торт за умовами конкурсу може бути вручений тільки в останній день походу. І лише тоді виявляється, що насправді це не торт у його класичному розумінні, а, наприклад, непомитий після обіду казанок, який переможець має помити самотужки (сміється). А якщо в тому казані ще й щось пригоріло – то це найкрутіший торт «Наполеон». Тому старші досвідчені діти тихенько сміються, поки молодші чи новенькі у цьому конкурсі відчайдушно намагаються здобути перемогу.
  • Що найголовніше в поході?
  • Для мене відповідь однозначна – це безпека. Треба врахувати погодні умови, навчити дітей правильно ставити палатки, рубати дрова тощо. У мене були такі випадки, що похід, запланований на 10 днів, ми переривали через погодні умови. Доводилося сходити з гірського хребта, щоб ніхто не постраждав. У мене є спеціальний додаток, в якому я відслідковую всі штормові попередження й грози. Краще перечекати в низині й не пройти якусь частину маршруту, ніж опинитися в епіцентрі шторму.
  • Чи може долучитися до походу дорослий?
  • Звісно, чому ні?
  • А яка вартість того, щоб піти у похід, на сьогодні?
  • Я вираховую загальну вартість так, щоб вкластися в якомога меншу суму. Наприклад, похід весною на 8 днів коштував 2000 грн. Сюди входила вартість квитків на поїзд, усі переїзди там, на місцях, харчування та навіть баня, щоб діти могли після походу помитися. Похід на 14 днів коштував 2600 грн. Всі походи ми організовуємо офіційно – є відповідні накази по відділу освіти, всі директори шкіл підписують їх, адже з нами ходять діти з усього району, та навіть з Києва.
  • З якими проблемами вам доводиться стикатися на сьогодні в діяльності гуртка?
  • Власне, основна проблема полягає у бракові фінансування. У походи та навіть на змагання ми ходимо за рахунок коштів від батьків гуртківців. Спорядження купуємо за рахунок нечисленних спонсорів – це найчастіше колишні гуртківці, які знають, скільки коштує якісне спорядження та як його не вистачає.
    Я вже два роки веду переговори з владою, щоб для гуртка купили катамарани. Три роки тому ми їздили на обласні змагання, і я був змушений просити катамаран у інших команд, щоб потренувати дітей. Звісно, ніхто не хотів ділитися, тож довелося саджати дітей на траву, дати в руки палки й проводити тренування таким чином. Побачивши це, знайомий тренер з Переяслава все ж позичив нам катамарани на півгодини, тож вдалося провести коротке тренування. Найцікавіше, що тоді на цих змаганнях ми зайняли два третіх місця. А ви уявіть, якби діти могли тренуватися повноцінно зі своїми катамаранами і не за 30 хвилин до початку змагань! Дуже сподіваюся, що влада зверне свою увагу та допоможе нам закупити катамарани для команди. Ми зможемо прославити район не лише на обласному, але й на всеукранському й міжнародному рівнях, я певен.
    Також існує проблема з приміщенням. Ви самі бачите, що воно маленьке, і коли на заняття приходять всі члени групи, їм навіть сісти нема де. Нам пропонували взяти в оренду спортзалу в одній зі шкіл, але я не розумію, чому ми маємо сплачувати гроші за це. Адже члени гуртка – це й учні тієї ж школи. Ми не можемо це собі дозволити, адже гурток безкоштовний, і якщо дітям запропонувати платити ще й за оренду залу, вони просто перестануть ходити.
  • А як щодо перспектив розвитку туризму в Україні та Макарівській територіальній громаді зокрема?
  • Вже неодноразово змінювалася влада району, і до нас зверталися зі схожим питанням. Років із 5-6 тому робили туристичні маршрути в районі. Але я б не сказав, що наша місцевість чимось приваблює в плані пішохідного туризму. Хоча є і маєток фон Мекка, й страусина ферма в Ясногородці. Нещодавно до списку додався «Добропарк», в Мотижині є Змієві Вали. Ось вам і маршрут номер один. Можна поїхати на те ж озеро Білки, ніжиловицьку кіностудію, на Бузову… я подавав у селищну раду маршрути, розписував їх, але віз і нині там.
    Років із десять тому я хотів організувати стаціонарний дитячий туристичний табір, котрий працював би в ярочку між Гавронщиною та Маковищем у літній період. Я розписав усе в деталях, ми навіть домовилися про те, що нам безкоштовно нададуть біотуалети для табору. Але через бюрократичні нюанси реалізувати ідею не вдалося. При тому, що в інших районах такі табори успішно функціонують. У нас же розвитку немає, влада не звертає увагу ні на туризм, ні на гурток. Навіть коли ми їздимо на змагання, трати покриваються коштом батьків. Хоча ми при цьому прославляємо район і підіймаємо його на високий рівень.
  • Чому варто стати членом вашого гуртка?
  • Одна з причин – він безкоштовний. Ще одна причина – ті знання, які ви тут отримаєте, знадобляться вам не лмше в поході, але й в житті.
    Одразу скажу, що піти в похід можна після настання 12 років. Хоча треба відштовхуватися від можливостей і бажання самої дитини. Та з досвіду я знаю, що раніше йти в походи не варто. Маленькі діти не готові до таких умов психологічно. Вони дуже швидко починають скучати за батьками, навіть плачуть і телефонують батькам, аби ті забрали їх. Як правило, дітей, що не досягли 12-річного віку, я беру в літні походи на озеро Білки, там їх, так би мовити, «перевіряю» на стійкість. На природі одразу видно, хто чим дихає.
    Інша сторона медалі – саме під час занять в туристичному гуртку та походів формується характер. Особливо це стосується хлопців. Таким чином вони можуть перевірити себе, свою силу духу. Для чоловіка це дуже важливо – бути стійким, вміти знайти виходи з ситуацій, нести відповідальність за свої слова та вчинки.
    На заняттях ми не лише в’яжемо різноманітні вузли, вчимося ставити палатки, правильно складати рюкзак й розпалювати вогнище. Я вчу дітей розробляти техніку й тактику походу. Обговорюємо правила гігієни й особливості харчування в поході, вивчаємо рецепти страв. Також ми розробляємо маршрути на наступний сезон.
    Під час занять та походів можна знайти друзів на все життя чи навіть кохання. Так, є одна пара, що познайомилася саме під час одного з наших походів. Вони одружилися, і зараз продовжують ходити в гори вдвох, адже саме там їх звела доля. А ще ми їх «повінчали» в горах – такий от особливий ритуал.
    Якщо ваша дитина виявляє бажання стати членом гуртка, то ви можете записатися, прийшовши з 15 вересня до Центру творчості дітей та юнацтва та написавши заяву. Незабутні враження та відкриття вже чекають на ваших дітей!
    Спілкувалася Юлія Звєрькова

Залишити відповідь

Top