Де я?
ГОЛОВНА > ЛЮДИ ПОВИННІ ЗНАТИ > Грушевські і Макарівщина

Грушевські і Макарівщина

Як пов’язані родичі Михайла Грушевського з селами колишнього Макарівського району.
Зробити цей матеріал стало можливим завдяки багатолітній дослідницькій роботі колективу Історико-меморіального музею Михайла Грушевського на чолі зі Світланою Паньковою. 2006 року побачила світ фундаментальна колективна монографія «Я був їх старший син (рід Михайла Грушевського)», співавторами якої є Світлана Панькова, Галина Шевчук та наш земляк із Колонщини Микола Кучеренко. Дякуючи пану Миколі свого часу я отримав цю книгу з якої й почерпнув необхідні для написання статті відомості.

Згідно з географічним покажчиком до видання, окрім Забуяння і Наливайківки з родичами Грушевського також пов’язані Макарів, Андріївка, Липівка, Мотижин, Рожів, Великий Карашин, Козичанка і Новосілки. Якщо про Забуяння і Федора Грушевського (див. «Забуяння: село, що благословив дід Михайла Грушевського», МВ, №29 від 30 липня ц.р.) більше додати нічого, то родина Анастасії Федорівни Грушевської для нас дуже цікава. Адже її чоловік, Яків Сильвестрович Монзолевський (у деяких джерелах – Моїзолевський) був уродженцем Макарова. Монзолевські були місцевою священицькою династією. Приміром, Филомон Монзолевський у першій половині ХІХ століття був духівником у Липівці.

Батько Якова, Сильвестр Степанович, уже наступного після народження сина 1831 року став священиком у с. Княжичі і переїхав туди з родиною.
Вже дорослим, зі своєю сім’єю, Яків Монзолевський переїздить до Наливайківки. 1 жовтня 1858 року його призначають до тутешньої церкви Св. Миколая. Тут 1862 року народилася його наймолодша донька Наталія. 28 червня 1874 року священик отримує нову парафію – Благовіщенської церкви містечка Рожева, де проживає з родиною наступні 10 років. 1884 року сім’я з Рожева виїхала і подальше місце служби Якова Сильвестровича наразі не відоме. Анастасія Федорівна Монзолевська померла не пізніше січня 1887 р., про що видно з листів Глафіри Грушевської синові Михайлові: «Яков Сильвестрович жалуется на свое одиночество и на свою болезнь» (30.01.1887). «Получено письмо от [Марии Федоровны] Ковалевской. Она жалуется на свое горе, что […] сестра Настасия умерла» (12.04.1887). У заповіті брата – Сергія Федоровича Грушевського (1892 р.) Анастасія Федорівна згадується серед покійних.
Народжена в Наливайківці Наталія Яківна Монзолевська (Бурова), донька Анастасії Федорівни Грушевської (Монзолевської) і Якова Сильвестровича Монзолевського у 1874 р. вступила до Київського жіночого духовного училища на своєкоштне утримання. Згодом за допомогою дядька – Сергія Федоровича Грушевського переїхала жити і працювати до Терської області. Ймовірно, на той час уже була одруженою. З коротких згадок про неї, що трапляються в листах Глафіри Грушевської, видно, що Наталія Яківна та її чоловік служили в освіті під керівництвом Сергія Федоровича. У 1892 р. Сергій Грушевський заповідав на користь Наталії Яківни 500 крб. від своєї спадщини. З документів за 1901 р. по розподілу спадщини Сергія Федоровича бачимо, що Наталія Бурова продовжувала мешкати в Моздоку. Відомостей про її дітей немає. Подальша доля невідома.
З Наливайківкою також пов’язана доля Степана Стефановича Богдановича – сина від другого шлюбу Марії Олександрівни Грушевської – вдови дяка Івана Федоровича Грушевського. Двоюрідні брати Грушевські – Григорій Іванович і Михайло Сергійович у листуванні неодноразово згадували Степана Богдановича. «Хлопчик він дуже гарний і розвитий», – писав Григорій і просив узяти брата під свою опіку, бо «хтілось би, щоб з єго вийшов чоловік, та біда моя, що живу я від него далеко». По закінченні Київської духовної семінарії (1899) Степан Стефанович вчителював у церковно-парафіяльній школі с. Мотижин. Тут же одружився з Валентиною Савівною Ходзицькою, з якою мав дітей: Наталію (1902 р.н.), Анатолія (1903 р.н.) та Василя (1907 р.н.). Усі діти народилися в Наливайківці, де Степан Богданович був священиком у 1901 – 1907 роках, після чого родина переїхала до Києва. Степан Стефанович закінчив життя 23 грудня 1942 року в Сиблагу. Доля його дітей потребує подальших досліджень.
Містечко Макарів було першою парафією в кар’єрі дядька Михайла Грушевського Ігнатія Федоровича (1839 – 1905). Він служив у Іллінській церкві з 9 лютого 1865 до 28 червня 1866 року. Тут народився їх з дружиною Марією Михайлівною первісток Василь (14.01.1866 – не раніше 1913). До речі, автори книги «Я був їх старший син (рід Михайла Грушевського)» не вірно зазначають місце народження Василя Ігнатійовича Грушевського. Метричний запис про його народження і хрещення з Макарівської церкви Святого Іллі публікуємо тут вперше.
Уродженець Макарова В.І. Грушевський теж став священиком. Перед Першою світовою війною мешкав з дружиною Оленою Феодосіївною та дітьми Георгієм і Тетяною у Владикавказі. Там їхня доля й губиться.
Двоюрідний брат Михайла Грушевського – Олексій Григорович, син Григорія Федоровича Грушевського, 21 листопада 1911 року рукопокладений на священика до Троїцької церкви села Великий Карашин. Тут у нього з дружиною Ніною Клавдіївною Серговською (Грушевською) 14 лютого 1914 року народилася донька Ірина. Після 1917 року доля родини не відома.
Родичі Михайла Грушевського по материній лінії – Оппокових: Левитські, Мизецькі, Топачевські – також були пов’язані з селами колишнього Макарівського району. Так, чоловік Оппокової (Левитської) Марфи Федорівни Порфирій Федорович Левитський 23 квітня 1886 року висвячений дияконом, а через день – священиком Воскресенської церкви села Андріївки. Правив тут до 1897 року. В Андріївці в подружжя Левитських народилися діти: Борис (13.03.1887), Леонід (бл. 1889), Віра (27.09.1891), Антоній (бл. 1893), В’ячеслав (бл. 1895).
Їх старший син – Борис Порфирович Левитський – хоровий диригент, композитор, педагог. З юнацтва вчителював і диригував селянськими хорами. Закінчив регентські курси при Херсонській музичній школі, навчався у Київському музичному училищі (клас теорії композиції Євгена Августовича Риба). Від 1907 – музично-педагогічна діяльність. Керівник хорів: Київського робітничого (1916), Бориспільського селянського (1921), студентського ІНО (від 1922, Київ). Організатор хорової капели у Вінниці (1918), музичної школи в Переяславі, для хору якої написав «Заповіт» (на слова Т. Шевченка). Брав участь у церковному русі та Всеукраїнському соборі УАПЦ (Київ, 1921). Заснував хорову капелу «РУХ» (1923), із якою гастролював у Черкасах, Бобринці (нині Кіровоградська обл.), Білій Церкві, Василькові, Переяславі, Каневі. Від 1933 працював із ансамблем Дніпропетровського радіокомітету, 1937 керував хором бібліотеки АН УРСР. Репресований 1937 (20 листопада засуджений за першою категорією (протокол № 363) і розстріляний), реабілітований 1956 року.
З 1873 до 1881 року священиком церкви Різдва Христового с. Козичанки був Андрій Григорович Мизецький – чоловік Менчиць (Мизецької) Ганни Амвросіївни – двоюрідної сестри матері Михайла Грушевського. З численних листів Глафіри Захаріївни Оппокової (Грушевської) зрозуміло, що саме зі своєю двоюрідною сестрою Анютою вона підтримувала особливо теплі родинні стосунки.
У подружжя Мизецьких у Козичанці народилися сини: Сергій (25.09.1873), Микола (11.12.1875), Євген (6.02.1878). Доля родини після 1916 року не відома.
Двоюрідний брат Глафіри Грушевської Яків Петрович Топачевський з 1880 до 1890 року був священиком Хрестовоздвиженської церкви села Новосілок, а один із його синів – Віктор Якович у 1889 – 1890 рр. – учителем церковнопарафіяльної школи в Новосілках.
Найстарший син Якова Петровича – Дмитро Якович Топачевський (троюрідний брат Михайла Грушевського) з 1887 до 1892 року був настоятелем Троїцької церкви Великого Карашина, а з 1889 року ще й окружним місіонером. З дружиною, Ніною Євстахіївною Григорович, мав трьох синів та шістьох доньок. Із них у Карашині народилися Ольга (8.06.1888) і Наталія (бл. 1889).
Більше про родичів Голови Центральної Ради УНР можна дізнатися, відвідавши Музей Михайла Грушевського в Києві за адресою: вулиця Паньківська, 9.

Євген Букет

Залишити відповідь

Top