Як святкували Різдво 65 років тому? Спогади Ніни Миколаївни, жительки Макарова
Різдво та Святвечір – одне з найурочистіших християнських свят. Традиціями воно йде ще в давнину. Його святкували колись і святкуватимуть ще дуже довго. Це свято – особливе. Саме тому ми сьогодні про нього і поговоримо. А саме – повернемося аж на 65 років назад і «поглянемо», як же Різдво святкували тоді.
Своїми спогадами з нами поділилася жителька Макарова, Тишкевич Ніна Миколаївна. Зараз їй 83 роки. 65 років тому Ніні Миколаївні було 18 і святкування Різдва у ті часи вона дуже добре пам’ятає.
Коли я запитала її про святкування, вона відразу, без заминок, відповіла: «О! Ці два дні, 6 і 7 січня для нашої сім’ї були особливими…», – почала свою розповідь пані Ніна.
Усім відомо, що за давнім звичаєм колядувати можуть тільки чоловіки і хлопчики. Колядування часто поєднується з театралізованим дійством, танцями та музикою. Колядники ходять від хати до хати, запитують у господарів дозволу, потім виконують обрядові пісні-колядки, а господарі в подяку обдаровують їх частуваннями.
«Колядувати з моєї сім’ї ходив тільки мій брат Толя. Колядують же тільки хлопці з чоловіками. Ми з сестрами не ходили», – згадує вона.
«Мама зшила брату торбинку і він вирушав колядувати з нею. Толік гарно співав та вірші розказував! А потім повертався назад із повною тою торбинкою», – каже Ніна Миколаївна. Також вона поділилася спогадами, що саме давали колядникам у подарунок. Це були коржики із солоного тіста, пряники та печиво, ковбаса, а іноді навіть і сало.
«Моя мама також пекла коржики на Різдво. І я коржики пекла. Мабуть, чи не всі тоді вміли їх пекти», – згадує вона.
Гроші колядникам давали дуже рідко. Але одного разу їй несказанно пощастило. Ось як вона це описує:
«Якось моя тітка дала мені одного карбованця на Різдво. Це ж можна було цілих п’ять разів сходити в кіно і не просити в мами грошей. Я так і зробила. Вже не пам’ятаю, що за фільми я там дивилася… Але те, що була щаслива, пам’ятаю точно».
Також на Різдво мати Ніни Миколаївни завжди ходила в церкву.
«А ви ходили в церкву на Різдво?» – запитую я у нашої героїні.
«А я ходила гуляти!», – відповідає вона та посміхається. Ніна Миколаївна каже, що з подружками завжди збиралися та йшли гуляти біля церкви. Там зустрічалися зі всіма, говорили і ось так проводили свято. «Ми з сестрами прибиралися в найкращий одяг, накидали найгарніші хустки та виходили всі разом ходити, дивитися, як хлопці колядують», – згадує пані Ніна.
«А що ж там стосовно столу на Святвечір?», – запитую я.
«Знаєш, хоч грошей у нас було і не багато, але завжди старалися зробити, щоб на таке велике свято на столі все ж було 12 страв.
І, звичайно, про кутю ми не забували. Традиційно її готують з пшениці та додають до неї мед, горіхи та родзинки. Кутю готують по-різному не лише у кожному регіоні, але й у кожній родині. От у сім’ї Ніни Миколаївни кутю варила мама та завжди додавала туди усі звичні інгредієнти, про які я сказала вище, а також мак.
А взагалі до куті можуть ще додавати шоколад, курагу, чорнослив чи халву. Кутя може бути рідкою або густою залежно від регіону. А подекуди кутю готують навіть із рису.
Ось так ми сьогодні повернулися у минуле аж на 65 років, дізналися, як Різдво святкували тоді та згадали про всі основні звичаї цього світлого прекрасного свята. На основі цього можна зробити висновок, що традиції на те і традиції, щоб вони не забувалися та жили в пам’яті народу вічно.
Мало чого змінилося. Люди, як і зараз, ставилися до цього свята трепетно та з душею. На столі 12 страв, серед яких завжди є кутя, на душі хороший настрій, а вдома – атмосфера тепла та благополуччя.
Усім щасливого Різдва!
Спілкувалась Олесандра Савран