Де я?
ГОЛОВНА > ЛЮДИ ПОВИННІ ЗНАТИ > Чому варто читати та як стати професійним письменником в Україні?

Чому варто читати та як стати професійним письменником в Україні?

Книга – це скарб, адже саме з книг можна почерпнути безмежну кількість знань про все, що завгодно, отримати естетичну насолоду та просто розслабитися, поринувши у світ під палітуркою. Однак, який він – світ тих, хто творить літературу та безпосередньо пов’язаний із книговиданням? Редакція «Макарів Діловий» розпитала про це у Ірини Михайленко, жительки села Королівка, що сьогодні активно займається просуванням української книги у рамках проєкту «Книгарня на колесах» та пише власні твори.


МД: Що тебе пов‘язало з літературою?

Насправді, я почала писати ще у дитинстві. Це була не художня проза, скоріше, публіцистика. Пізніше, у школі, почала писати інші тексти. Це була лірична художня проза. Мені це подобалося, і я подумала, що варто розвиватися у цьому напрямку. Потім дізналася про спеціальність «Літературна творчість» в КНУ, де навчають писати. Це було цікаво і незвично, така спеціальність була єдиною в Києві. Тож я вирішила спробувати. Також мене підтримували вчителі, радили, як краще і всіляко допомагали.
Вступивши до університету, я поглибила свої теоретичні знання, почала застосовувати різні прийоми та методи на практиці. До вступу я думала, що не вмію писати вірші (сміється). Навіть коли у школі вимагали, я не робила цього. Та на першому курсіспробувала і віршувати. Виходило непогано, я зрозуміла, що і вірші вмію писати. Однак, проза завжди була мені ближчою, тож зараз я намагаюся розвиватися в цьому плані.


МД: Що тебе надихає?
У шкільні роки мене надихали побутові речі, які я докручувала, додумувала до якоїсь ідеї. Знаєш про те, що Агата Крісті придумувала всі свої сюжети, коли мила посуд? Це працює! Дуже багато різних ідей приходили до мене у той час, коли я просто механічно робила щось руками. Коли я почала пити каву, це мене також надихало.
Взагалі, надихнути мене може що завгодно: музика, люди, слова, певні дії… Коли усе це сходиться в одній точці, то народжує якусь ідею, котра потім розвивається до якогось твору. А ще мій мозок видає дуже багато ідей, коли я хворію. Всі ідеї я дуже довго виношую, розкручую, тож коли вже готова, то точно знаю, про що я буду писати. Раніше я найчастіше писала ввечері чи вночі, тоді приходило натхнення. Зараз все так само, але просто через те, що протягом дня я не маю часу це робити.


МД: Що важливіше: натхнення, чи відточені навички та майстерність?
Як людина, яка пише, можу сказати таке: для мене важливим є натхнення. Я не напишу вірш, якщо немає натхнення, ниточки, за яку можна зачепитися. Я дуже довго виношую ідею, настрій, знаходжу краплинки, які наповнюють цей вірш, і коли вірш готовий народитися, я його пишу. Хоча і над такими віршами треба працювати, адже натхненним ти пишеш першу чернетку, а потім через якийсь час все одно маєш до вірша повернутися. Звернути увагу на ритміку, на метафори, аби вони не були занадто банальні. А якщо говорити з погляду фахівця, критика, то поети – це також професіонали, які плідно працюють. Написати вірш – це робота, яку треба робити щодня. Натхнення може не прийти, але вірші щодня писати треба. Так поети відточують майстерність. І тоді, через пережитий досвід та майстерність поет зможе писати вірші і без натхнення.


МД: А як щодо підготовки до ЗНО? Як ти пережила цей тяжкий для кожного випускника час?
Я готувалася сама до ЗНО з усіх предметів, крім англійської. Окрім української та англійської, вирішила здати історію та біологію. Я просто методично готувала кожну тему за посібниками та книжками, щодня повторювала матеріал. Найпростіше було з українською мовою, трохи складніше з літературою, бо моя мама – викладач зарубіжноі літератури, і я з дитинства росла на книжках зарубіжних авторів. Особливо складно було з українською поезією: я підсвідомо відкидала її, адже поезія – це не моє. Навіть зробила помилку в тестах, коли обирала, кому належить один із віршів.
До історії я також готувалася сама, довелось і тут трохи помучитися, запам‘ятовуючи поняття, терміни, різні нюанси…
Також я вирішила спробувати скласти біологію для вступу на психологію, але майже не готувалась до ЗНО з цього предмету, здала його погано і він мені зрештою не пригодився.
Найпліднішою була підготовка з англійської мови – моя репетиторка справді допомогла, підвищила мій рівень на багато щаблів. Я вставала о 8 ранку в неділю і їхала на заняття. Тож єдиним вихідним у мене була субота. Але якщо була якась олімпіада в Макарові, то доводилося їздити ще й по суботах. Але при вступі англійська мені навіть не знадобилася – ми здавали творчий конкурс. Він проходив у два етапи: написання творчої роботи та співбесіда.
Нам роздали варіанти, у кожному по 10 тем. Серед них, наприклад, теми на розкриття проблематики твору чи аналізу, а були й прості, типу «напишіть оповідання про природу». Я обрала таку: «Напишіть творчу автобіографію». На співбесіді перевіряли, як вступники володіють літературознавчими термінами й поняттями. У нас був список питань, деякі я підготувала, однак не скажу, що готувалася до творчого конкурсу ретельно. Я не виписувала поняття зі словників, як це робили інші, просто прийшла на конкурс, написала текст і відповіла на поставлені питання по ньому. Потім відповідала на питання на зразок: «Назвіть українських письменників, у творчості яких є біблійні мотиви» чи про те, що означає певне поняття. Навіть не знаю, скільки я отримала за творчий конкурс, для мене головне те, що я пройшла і вступила (сміється). Шкода, що деякі люди, що справді пишуть і живуть цим, не пройшли. І ми були останніми, хто здавав творчий конкурс, хоча як на мене, це дуже важлива річ, що одразу дасть зрозуміти: на «літтворчості» не навчають журналістиці, ця спеціальність длятих, хто пише та цікавиться літературою.


МД: Чи мала ти якісь додаткові бали при вступі?
Дехто із моєї групи мав додаткові бали за роботу МАН. Я теж писала таку роботу в 11 класі. У той час я займалася на гуртку крою та шиття у Оксани Іванівни Мудренко. Ми шили костюми, розробляли колекції, а також вона майже щороку писала з кимось роботу для МАН. Спочатку ми з нею хотіли писати про головні убори, але зрозуміли, що це надто банально. Тож ми вирішили взяти тему, яку ніхто ніколи не досліджував: особливості оформлення могил Макарівського району. Я була на 4-5 кладовищах, ми фотографували могили, на які ще не вплинула політика Радянського Союзу, де були написи українською, а не російською. Таких могил ми знайшли лише кілька, в основному решта були з часів совєтів. Також ми досліджували пам‘ятники на кладовищах, солдатам в тому числі. У нас була крута робота з більш ніж 2 000 фотографій. І коли я захищала її, всі просто сиділи тихенько (сміється). Я мала їхати представляти цю роботу на рівні області, але був нюанс – ми не приготували обов‘язкової презентації, тож нам запропонували поїхати наступного року, але для мене це вже було неактуально, бо я випускалася із школи.
Хоча в мене був такий собі привілей – рекомендація від Спілки письменників України. Це відбулось після того, як я потрапила до спілки під час українсько-білоруського семінару, на який заповнила заявку моя вчителька. Тоді я дізналася, що багато білоруських письменників та драматургів працюють фактично у підпіллі, бо не можуть вільно писати білоруською. Там я познайомилася з Лесею Мудрак, яка у Спілці працювала саме з молодими письменниками. Я кілька разів їздила до неї на своєрідні консультації. Леся давала поради, вичитувала мої тексти. Тож вона з легкістю погодилася дати рекомендацію.


МД: А чим ти зараз займаєшся?
Зараз я працюю в книгарні, що спеціалізується на книжках українською. Та це і не дивно, що я там працюю – адже народилась та росла серед книжок. Спочатку робота здавалась мені зручною та цікавою, а згодом я побачила, що це також вдалий майданчик для розвитку. Крім того, книгарня має своє видавництво, тож я була дотична до видання деяких книжок як коректор, редактор. Мені цікаво не лише писати, але і сам процес видання книжок – все, що стосується оформлення, палітурки… Крім того, я можу відслідковувати літературний процес саме тут і саме зараз: автори пишуть книжки, видавництва їх видають, а книгарні продають, і це все постійно відбувається навколо. Дуже цікаво бути в цьому колі, приходиш на «Книжковий Арсенал» і бачиш своїх людей, усвідомлюєш, що ти робиш одну з ними місію. А коли ти працюєш в книгарні, можеш спілкуватися з гостями, запитувати їх, що подобається та як вони обирають книжки. Таким чином формується знання про потреби споживачів. Наприклад, в один час до нас приходили різні люди й запитували книжки про дизайн. На той час їх було 1-2, але це все одно було не те. Зрештою, одне з видавництв заповнило цю нішу. Загалом, усе, що я роблю – дотичне до літератури, тож мені це подобається.


МД: То чи є на сьогодні потреба в паперовій книзі?
Така потреба є і вона буде залишатися попри розвиток технологій. Є такі люди, що не визнають електронних носіїв. Крім того, є сегмент дитячої книги, яка завжди буде потрібною і буде паперовою. До нас у книгарню найчастіше приходять саме за дитячою літературою. Також до книгарень часто навідується молодь. А сьогодні я їхала в метро і бачила багатьох юнаків та дівчат, що читали паперові книги – це зробило мені настрій на весь день.


МД: А що найчастіше обирають сьогодні у книгарнях?
Багато людей приходять по нон-фікшн: психологія, бізнес, саморозвиток… також лишається популярною і класика. Коли питаєш у людини, що вона любить читати, то найчастіше людина називає класичних авторів чи твори. Є також сучасні популярні автори, за якими люди приходять свідомо. Це, наприклад, Деніел Кіз чи Кінг. Часто запитують про смішну та легку літературу, якої не вистачає нашому ринку. Серед українських авторів популярними є Жадан, Ліна Костенко. Ще одне спостереження: підлітки читають мало. Це факт. Основна частина відвідувачів книгарні – це люди до 30 років. У людей старшого віку немає цілі прийти та купити книжку, щоб читати.


МД: Розкажи про проєкт «Книгарня на колесах» від «Моя книжкова полиця». Я знаю, що ви приїздили і в Макарів, та представляли різноманітні книжки українською мовою.
Так, ми їздили із книгами по Київській області у рамках цього проєкту. Ми їздили як по маленьких селах, так і по великих райцентрах, навіть більших, ніж Макарів. Знаєш, я завжди думала, що у Макарові треба багато чого змінювати. Але отак поїздивши, я переглянула свою думку. Насправді, у Макарові набагато краще й комфортніше, ніж у багатьох інших відомих містах та районних центрах. Макарів доволі класний і крутий! Коли ми їхали до Макарова у рамках проєкту, я дуже хвилювалася – це ж мій рідний куточок, а що, як тут не приймуть ідею? І знову ж, я була здивована: люди щиро цікавилися, з охотою купували книги. Для них це було щось нове. І попит був величезним! Ми приїжджали двічі, і було приємно, коли люди казали: !Де ви були? Чому ви не приїжджаєте до нас частіше?» Або казали, що вже прочитали книжки, які купили першого разу, й хочуть ще! Я була справді щаслива через те, що в Макарові люблять читати і готові купувати справді якісну літературу. Думаю, це треба розвивати і надалі. В Макарові ми облаштувалися на ринку в центрі. Нас класно прийняли, цікавилися і все було дуже круто. 


МД:Який твій найбільший страх як письменника?
Найбільший мій страх полягає в тому, що я не можу писати щодня. Бо, наприклад, не вистачає часу. Через усі нагальні справи я не можу віддатися письму, і це мене лякає.


МД: Яким ти бачиш своє майбутнє?
Я однозначно залишатимуся в цій індустрії. Звісно, в мене є мрії, я хочу видати свою книжку. Можливо, це не одразу буде рукопис, який я віддам видавництву. Є ж і книжки, які складаються з постів у соцмережах, наприклад. Я дотримуюсь думки, що свою творчість потрібно виносити на аудиторію, і вже потім дивитися, що з цим робити. А ще я дуже критично ставлюсь до своїх текстів. Бачу, що це не той рівень, який я б хотіла бачити, і не той, що потрібен для читача. Я кажу це, порівнюючи себе не з конкретними авторами, а з певним сегментом літератури. Але мені є куди рости та розвиватися, тож зупинятися я не збираюся!


Спілкувалася Юлія Звєрькова

Залишити відповідь

Top